Світлана Пугач
Я сонце намалюю на снігу,
Порушивши легенько білосніжність,
Кумедну сонця посмішку-дугу,
В очах веселість, пустощі і ніжність.
Пройде людина повз, не поспішить,
Забуде швидко прикрощі недолі,
Розтане серце від знегод на мить
І сонцю посміхнеться мимоволі.
Хтось вигляне уранці із вікна,
Малюнок дивний на снігу помітить,
Кімната стане враз така ясна,
Здаватиметься кращим все у світі.
Нехай його побачить на бігу
І той, що до коханої мандрує.
Від сонячної посмішки в снігу
Хай він себе окриленим відчує.
І навіть, як малюнок замете, –
На жаль, не вічні радісні хвилини, –
Грайливо підморгне нам сонце те,
І настрій підніметься у вершини.
Я сонце намалюю на снігу…
04.03.2010 р.
