Надворі був спекотний літній день. Стомлюючій задусі вдалось пробрати кожну місцеву травинку, кожен паркан, кожну домівку і кожну спробу сором’язливого вітру порушити гармонію у цій царині. Виправданням їй, зі сторони трударів, був лише недільний відпочинок, неначе зосереджуючи їхню увагу на вагомості одноденного вихідного дня серед зграї, надміру напружених від важкої роботи, трудових буднів.
Поблизу дороги, що вела кудись у далечінь, росла розлога, кремезна яблуня. Поряд із нею метушилось троє підлітків, які намагались розважитись на гойдалці, котра була змайстрована ще з раннього дитинства. Скільки років красується яблуня серед потоку перехожих не знав ніхто, адже скільки пам’ять сягала назад, вона завжди залишалась вірною цій безкраїй стежині. Та навесні жоден, навіть потай, не посмів би задатись подібним питанням. Це був її зоряний час, прекрасне перевтілення в молоду наречену. Цвіт яблуні був особливим, його живильний дух зачаровував кожним ковтком п’янкого аромату. Ніжні пелюстки, насичені білизною, немов грайливо усміхались, помічаючи на собі зосереджені, від несамовитого захвату, погляди, які до цієї миті не зустрічали подібної краси.
Середуща, поміж порушників спокою, зайняла місце на цьому визначному, в долі людства, винаході, принаймні в дитинстві Оленці саме так здавалось.
Зовсім ще маленька крихітка, років п’яти від роду, не більше їй було, коли батько змайстрував цей винахід. Біляве волосся та обличчя, уквітчане дитячими веснянками, так і натякали на прихильність небесного світила до дівчинки. Не дивлячись на юний вік, Оленка впевнено змахнула рукою, чим подала умовний сигнал початку вітряної пригоди батькові, який довірив їй першій випробувати цю складну конструкцію. Але з того часу промайнуло ціле десятиліття, однак Олена, щораз проходячи повз гойдалку, намагалась принишкнути на ній хоч на хвильку.
Брат був наймолодшим серед них, тринадцять весен вславляє вранішнє сонечко, був високим та струнким красенем. Світле волосся його вже давно переросло допустиму межу чоловічої зачіски з батьківської точки зору еталону. Проте, в ті часи набуло поширення новаторство в моді, в поглядах та в ставленні до усього насущного. Тому його підлітковий вік не міг не задіти свіжий рух ідей по знищенню насильно насаджених стереотипів.
Ліворуч від них стояла старша сестра Олеся, русява коса була старанно заплетена, одяг охайно заправлений, не рахуючись з примхами погоди, спідниця її далеко перебігла нижче колін, що безумовно вказувало на дотримання правил поведінки юної леді з ранніх пір.
Непомітно до них підійшла старенька бабуся з палицею, що жила на іншому кінці села. Дітвора більше смерті боялася її і ця трійця не була винятком. Жалісний вигляд був у неї. Не те, щоб у чорне була зодягнена, просто вигляд не зрозумілий оточенню. Було щось загадкове у ній, те, чого ще не розгадала жодна жива душа.
- Тримайте, дітки, цукерочки, – жінка тричі сунула руку в торбину і дістала кожному по три мармеладки різних кольорів. В Оленки миттю загорілись оченята при баченні солодощів, – жовта принесе здоров’я… – знову продовжила, – зелена – достаток, а рожева – нагородить любов’ю.
- Якби Ви, бабко, папіросу мені дали, я б ще зрозумів. Тримай… – простягнув свої цукерки середущій сестричці, яка повільно гойдалась на облюбованому місці.
- Що ж ти, сину, від долі так швидко відмовився? Покажи-но хоч руку, скажу що чекатиме. – Андрій неохоче простягнув назустріч жінці свою правицю. – Гарним парубком будеш, – мовила та, – з пів сотні красунь вмліватимуть при одному твоєму погляді, кожна бажатиме бути поруч, та що, коли ти відмовився від усіх земних радостей, не матимеш затишної домівки, не зігрітись тобі палким родинним вогнищем, не звеселять старість онуки.
Хлопець насмішливо змахнув рукою і думками вже намагався поринути в інші події. Старша сестра сором’язливо споглядала, допоки жінка поглядом не охопила і її.
- А ти чому не їси? Сміливіше, скуштуй! – дівчина, червоніючи, надгризла рожеву цукерку. Оленка в цей момент розправилась з своєю і братовою долею, в надії поглянула і на сестру, котра знала про неймовірну пристрасть Олени до солодощів, а в свою чергу старша, з підсвідомим острахом простягнула їй дві мармеладки.
Непомітно жінка покинула гурт, Олеся стояла розмірковуючи, до них наблизилась мати з словами:
- І вам Соломія гадала? Мені теж якось в молодості напророчила, що вийду за генерала.
Олеся побачила палицю, котру забула стара, тому кинулась їй навздогін, не помітивши, як впустила залишок своєї єдиної цукерки.
- Спасибі тобі, дитино, – усміхаючись проговорила та, отримай же за це знання, – Соломія дістала з кишені мармеладку прозорого кольору, – володіючи ними, ти зможеш привернути в свою долю всі складові щасливого земного життя. Але тільки зумій же скористатися ними.
Юнка ще довго обдумувала цю історію, щосили стиснувши в руці свою цукерку долі…
ID:
538114
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 19.11.2014 22:13:12
© дата внесення змiн: 19.11.2014 22:13:12
автор: Лiлiя Cтacюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
