Сказала провидиця – бачу,
Пристань, струги, вода,
І люди – я з ними плачу,
Прийшла до них зла біда.
Вогонь хати пожирає
І крові ріки течуть,
До неба народ волає,
Та відповіді не чуть….
Втомилася люта зграя
Й на крові – бенкетувать,
Тотоха – гора святая
Розверзлась й поглинула рать.
Було так. Роки минають,
А люди на гору йдуть,
Що світло в собі шукають,
Знаходять і в світ несуть.
Ми руки з’єднали вільні
У колі з Владикой Вогню,
З молитвой за Україну
Зустріли світлу зорю !
Сказала провидиця – знаю,
Все добре буде у нас,
І розквіт і велич без краю,
Все буде, бо скоро наш час !
