Я фарбами осінніми малюю перший вірш,
Блукають наші образи в пейзажах на душі,
На лавці під каштанами давно сама сидиш,
Шумлять у танці вітру лиш пожовклі комиші,
Проходить час, проходить і парад німих сердець,
Думки під звук фанфар вже розійшлися хто куди,
Любов тяжіє душу, наче плавленний свинець,
І часом б'є по тілу, як найважчий із кнутів,
Цілує голі стіни прохолода між людьми,
Химерними картинками малюючи слова,
Бажання скрізь роки завжди залишаться дітьми,
Що будут засинати у кохання на руках,
Ми скоро проженемо їх в важкий тернистий путь,
Вночі до них прийдуть давно забуті наші сни,
Скрізь бунт років вони своє майбутнє збережуть,
Зіткнуться їхні погляди на лавці восени,
Любов завжи ночує під порогом у життя,
І чутно стукіт серця між долинами небес,
Нам двері у прекрасне відкривають почуття,
У світ нових реалій і буденності чудес.
