Подаруй мені квітку оцю, що під вітром легенько гойдається,
білим - щастя мені принесе, жовтим - світу й тобі посміхається.
Я не буду гадати на ній, на любові замішана молодість!
Це на пам’ять про літнє тепло, все від сонячних променів в золоті.
Де, зігріта коханням твоїм, я цвіла, наче квітка між травами,
Ніжні руки твої і вуста.., як між люди ходили ми парою…
Сонце ясне моє, милий мій, може стану і я колись квіткою,
То молю, заклинаю тебе, хоч хвилинку, годиноньку швидкую,
Стань ти вітром, що вільний завжди, і літай хоч за хмари високиї,
Але знай, що лише у мені відшукаєш притулок із спокоєм,
Тільки я розжену смуток твій, він розтане, мов айсберг замріяний,
Лише я буду щастя плести із добра і турботи з надією!
