НенАвидим...
ненАвидим...
ненАвидим війну...
Малюємо її в своїй уяві...
потворну, грішну і страшну...
обличчя сіре, пальці всі кістляві...
В лахмітті чорному... як смерть... ще і з косою.
До сліз людських... до мук людських... сліпою...
НенАвидим...
ненАвидим...
ненАвидим її...
Але вона... вона лишень дитя...
дитя, породжене не кимось, а людьми...
Амбіції людські далИ нове життя...
Якщо і винний хтось, то тільки ми...
то тільки ми... в усі часи війну творили люди!
Тож плачмо... каймось... биймося у груди...
НенАвидьмо..
ненАвидьмо...
ненАвидьмо себе...
Суспільство наше мохом поросло...
Це вправні руки викували зброю.
Щоб " Град" створити, морщилося не одне чоло...
кероване... звичайно... світлою і чистою метою...
І моляться... Бо " сильні світу цього" вірять в Бога...
Все моляться до золотих ікон... бо до простих... молитися убого.
НенАвидьмо...
ненАвидьмо...
ненАвидьмо гріхи...
Бажання бути кращому за всіх...
Війна - дитина скупості, і гонору, й пихи...
А ще... ненАвисть... найстрашніший гріх...
Отож...
любім!...
любім!..
любім весь білий світ...
І дасть Господь
голубки білої
побачити політ!
29.07.14.
Надзвичайно чітко висвітлено війну.
Назько схиляю голову перед Вами, Богданочко.
Браво.
Богданочка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А я - перед вами, Наталя... Ви весь біль війни пропускаєте через своє серце. Це легко прочитати у ваших душевних віршах. Щиро дякую вам! Щастя, миру, любові!
Дуже дякую вам за теплий відгук, Лауро... 
Дякую вам, Андрію, за розуміння і підтримку! 
