Під сяйвом зір весільну учту знадну,
як хвилю, вечір зморений згасив,
і над серцями бог жаги всевладний
широкі крила владно нахилив.
Ми мовчки увійшли в покої сонні,
де учту іншу мала темнота,
і, від вінців своїх звільнивши скроні,
бентежні стали – шал і нагота!
І той, що був би звабою й весталці,
припав – і не відчула я коли
вогонь солодкий влив до самих пальців,
і обручі вогненні плоть стягли.
Відчула я як він уста впинає
у білизну живу моїх колін,
й мене жагливим криком заливає,
мов хвиля вогняна йде навздогін.
І зір в бажаннях буйних погасила,
в крові звучали гімни і хвала,
я впала ніжна і вкінець безсила –
закрила очі й губи подала.
________
Коли повіки зморені відкрились,
розлився на устах моїх нектар,
і наді мною святощі курились,
мов я новоосвячений вівтар.
Димчо Дебелянов
Жъртвоприношение
В зори разискрен, брачний пир угасна
на морна вечер в тихите вълни,
и над сърца ни бог на жажда властна
крила широки властно наклони.
И мълком влезли в сънните покои,
де други пир ни готвеше нощта,
сами свалихме ний венците свои
и смутно спряхме - жад и нагота!
Той, властен и весталка да прелъсти,
пристъпи - и не сетих аз кога
вля сладък пламък в самите ми пръсти,
впил в огнен обръч моята снага.
Аз чух възтожни устни да се впиват
по мойте бели свежи колена,
и вопли пламенни да ме заливат
като вълната - пламенна вълна.
И в буйно пожеланье взор извила,
в кръвта си чула химна да звучи,
аз паднах нежна - и със сетна сила
протегнах устни и закрих очи.
________
Когато сепнах клепки уморени,
по устните ми лепнеше нектар,
и бледен дим се виеше над мене,
като над новоосветен олтар.