Так подобалося притулятись
і йшли в пошуки кудись.
Говорити теж подобалось
й на дивні імена озивались.
Тепер де та правда ваших вуст?
Авжеж, притулялись не тілами,
а покладались на емпатійний тріск
між нашими мережними зв'язками.
Мені всяко забувати
вас обридло, як і ви забуваєте всіх інших.
Не маю наміру в майбутньому когось запам'ятати,
щоб не жаліти, як про попередніх.
Ми не маємо імен, ми — безликі.
Якось в мене попросити була готовність
розвинути те, що є вам простим та звиклим,
розвинути здатність зважуватись на платонічну близькість.
Зараз я без статі, і завжди я ніхто,
всі такі й жоден на це не стане озиватись.
Хтось запарюється, комусь однаково де хто.
Ніхто не зробить і нікому не скажу - «навчи мене
обійматись».
