Вічні провалля тебе відділили,
знаю, що в далях безкрайніх стоїш,
так як проміння крізь тьму з небосхилу
жду я що прийдеш... Чи прийдеш коли?
– Ніколи більш!
Збуджений рано, в журбі безпросвітній,
в даль задивляюсь – в пітьмі десь стоїш,
з сумом, з прокляттями, в тузі самітній
жду я на ранок... Чи прийде коли?
– Ніколи більш!
Чорна Неволя сади мої мирні
снігом засипала. Темна лиш ніч.
Гімни і сміх в мої ночі безвірні
жду я що прийдуть... Чи прийдуть коли?
– Ніколи більш!
*Ніколи більш (англ.)
Димчо Дебелянов
Nevermore
Пропасти вечни делят те от мене,
зная, че ти си безкрайно далеч,
но пак като лъч след вековно затмение,
чакам да дойдеш... Ще дойдеш ли?
- Никога веч!
Рано пробуден, с тъги непросветни,
впивам аз погледи в мрака далеч
и с клетви, и жал, безутешно преплетени,
чакам да съмне... Ще съмне ли?
- Никога веч!
Мойте градини Неволята черна
с преспи засипа. Те дремят далеч,
а химни и смях в полунощ обезверена
чакам да трепнат!... Ще трепнат ли?
- Никога веч!
