Ти наче осінь
мінлива помірно
мої сірі стіни
фарбуєш багряним
вдихаю тебе крізь
прочинені двері.
Опромінюєш тіло
радіаційно
кислотою болюче
обпікаєш вени
ти дах моєї
зірваної стелі.
Ти наче літери
словосполучень
всі голосні десь
в тобі загубились
я їх шукаю
складаючи пазли.
А наші потяги
дальніх сполучень
з їдким туманом
намертво злились
і ліхтарі
привокзальні погасли.
Ти наче щастя
у мене украдене
на згарищі мрій
розвіяне мною.
Однієї колоди ми
різної масті
і вічність
для двох відведена
тепер стала
для мене зимою.
2014.