Я йшов самотнім, наче хмара,
Що над долинами пливе,
Аж раптом там побачив чари –
Нарцисів золото живе;
Над озером, де переліс,
Йшов з ними в танець ніжний бриз.
Як зір сяйних безмежний рій,
Що всіяли Чумацький Шлях,
Тягнули безкінечний стрій
По бухти мирних берегах –
Немов стотисячний вінок
Пустився в радісний танок.
А поруч танець водних хвиль,
Та в них веселість вже не та;
Тут на поета звідусіль
Спливає щастя повнота.
Я все дивився, та не знав –
Яке ж багатство я спіткав.
Коли лежу я по ночах
У дум печальних гіркоті,
Майнуть вони в моїх очах
Вінком блаженства в самоті;
І серце щастям молоде
В танок з нарцисами іде.
William Wordsworth
Daffodils
I wandered lonely as a cloud
That floats on high o'er vales and hills,
When all at once I saw a crowd,
A host, of golden daffodils;
Beside the lake, beneath the trees,
Fluttering and dancing in the breeze.
Continuous as the stars that shine
And twinkle on the Milky Way,
They stretched in never-ending line
Along the margin of a bay:
Ten thousand saw I at a glance,
Tossing their heads in sprightly dance.
The waves beside them danced; but they
Out-did the sparkling waves in glee:
A poet could not but be gay,
In such a jocund company:
I gazed—and gazed—but little thought
What wealth the show to me had brought:
For oft, when on my couch I lie
In vacant or in pensive mood,
They flash upon that inward eye
Which is the bliss of solitude;
And then my heart with pleasure fills,
And dances with the daffodils.
