У понурій кузні парко
І важкий нестерпний жар.
Дзвін ударів лине шпарко,
Чад у голові владар.
Миготять засмаглі руки,
Дзенькіт чути звіддаля.
Іскрами лягають звуки
На обличчя коваля.
ВогнянА веселка грає
У запалених очах.
Погляд коваля не знає
Сумнів що таке і страх.
Куй, коваль, вражай ударом,
Хай з лиця стікає піт.
Щоб серця палали жаром,
Геть від горя і від бід.
Загартуй свої пориви,
На метал їх оберни.
Мрією лети грайливо
У захмарря далини.
Там, за хмарами, майбутнє,
Де нема похмурих днів.
Сонце майорить могутнє
Над рівнинами полів.
Пасовища тонуть й ниви
У блакитнім сяйві дня.
Зеленіє там щасливо
Все, що виросло з зерня.
Обнімись з промінням дружно
І від сонця запались.
Геть боязкість осоружну,
Страх покинь й лети увись.
Текст оригіналу:
Душно в кузнице угрюмой,
И тяжел несносный жар,
И от визга и от шума
В голове стоит угар.
К наковальне наклоняясь,
Машут руки кузнеца,
Сетью красной рассыпаясь,
Вьются искры у лица.
Взор отважный и суровый
Блещет радугой огней,
Словно взмах орла, готовый
Унестись за даль морей...
Куй, кузнец, рази ударом,
Пусть с лица струится пот.
Зажигай сердца пожаром,
Прочь от горя и невзгод!
Закали свои порывы,
Преврати порывы в сталь
И лети мечтой игривой
Ты в заоблачную даль.
Там вдали, за черной тучей,
За порогом хмурых дней,
Реет солнца блеск могучий
Над равнинами полей.
Тонут пастбища и нивы
В голубом сиянье дня,
И над пашнею счастливо,
Созревают зеленя.
Взвейся к солнцу с новой силой,
Загорись в его лучах.
Прочь от робости постылой.
Сбрось скорей постыдный страх.
