С*́чі діти щоб ви здохли в катованих муках,
сорок шість мільйонів братів закули у пути,
знов продали люди добрі за волів нас в рало
гетьмани ті чорта друзі яких ми обрали.
Хто купив знов нашу волю, за чужії гроші?
побратими любі наші, що витрищівши очі,
кричать своє татаро-руське із піною в роті
скаженіючи від заздрощів до вільного народу:
«Малороси напів люди, ви куди в Європу?
до ноги скоріш біжіть ми один народ є,
тільки ви народ є менший не зря ж малороси,
ви провінція є наша, погрались та й досить».
За такі слова гидотні ртуті вам до рота,
та ножі свячені в бока, Максима робота,
добре батьку мій Шевченко не бачиш цього-ти,
не витримало б твоє серце знову поневолі.
Ланцюги скували нові, старі розірвали,
то не правильно ми рвали не по заповіту:
«та вражою злою кров’ю волю окропіте»
не послухали тебе ми ,вибачайте діти.
То мені вже все одно у неволі гнити,
вибачайте вже за те що я люблю Вкраїну,
навіть в рабстві побратимства її не покину,
через мене дітки мої вам в неволі жити.
Через мене вам сердешні волю знов творити,
хоч зроблю я все можливе для святої волі,
та чи вистачить вже сили проти «сім'ї» злої?
