На небі невмитому заспані хмари
Поволі над темінню річки пливуть,
І місяць дворогий не кидає чари
На хвиль річкових каламуть.
Від ласк вітрових очерет, ніби п’яний,
Хитає-колише голівки свої.
Й коханої образ в пухових туманах
В красі дивовижній стоїть.
І томляться груди солодким бажанням
Той образ чарівний пестливо обвить,
Напитись бальзаму з криниці кохання,
Щоб рани душі заживить.
Янка Золак
Ля рэчкі
Нямытае неба. Заспаныя хмары
Паволі над цёмнаю рэчкай плывуць,
І месяц двурогі ня кідае чары
На хваляў рачных каламуць.
Ад подыху ветру чарот, нібы п’яны,
Хістае-калыша галоўкі свае.
І вобраз каханай з пуховых туманаў
У дзіўнай красе паўстае.
І томяцца грудзі салодкім жаданьнем
Той вобраз чароўны пяшчотай абвіць,
Напіцца бальзаму з крыніцы каханьня,
Каб раны душы загаіць.
