|
Сіріло дерево попід дощами,
Коріння вмилось сирістю землі.
Дні все летіли, й цими днями
Гілки купались в березневій млі.
Йшов час, проходили неділі,
I на тих самих гілочках
Маленькі квіточки несмілі,
Що й не присняться в кращих снах.
І небо сіре посиніло,
З'явився в ньому знову птах,
I він кохався, дивне діло,
В рожево-білих пелюстках,
У тих гілках він поселився
I пив росу із пелюсток.
На них він день і ніч дивився
I не відходив ні на крок.
А час стікав й не зупинявся,
I знову в небі поміж хмар
Дощ тихо-тихо прокрадався
I на шляху усе вмивав.
Умив він й дерево, і сітку
Його заплутаних гілок,
Скропив і листя- та не квітку,
А потім змив сірий пісок…
Усе затихло, дощ скінчився,
Та квітку так він і не збив,
Бо замість неї птах умився,
А пелюстки крилом прикрив.
Час переміг - квітки зів'яли.
Рожево-білі пелюстки
Розсипались і позлітали-
Самотньо висіли гілки.
Над ними птах кружляв незримо,
Нечутно плакав, бо тепер
Він не побачить ніжне диво,
Окрасу сірих вже дерев.
Проходить літо, осінь плине.
I гнізда птиці покидають.
Один лиш птах гніздо не кине-
Любов і сум його тримають,
Він від гілок не відлітає,
Хоч туди холод вже прийшов,
Й земля, й повітря замерзає,
I сніг підходить до дібров.
А птах чекає між гілками,
Коли дерева зацвітуть.
Він зігрівається думками,
Хоча вітри на нього дмуть,
Хоч застигають його крила,
Й не може їжу він шукати.
Кохання все ж – велика сила,
Й від всього може врятувати.
Надворі знову потепліло,
Птах не купавсь більш у снігах,
А він кохався, дивне діло,
В рожево-білих пелюстках.
ID:
442760
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 11.08.2013 22:57:28
© дата внесення змiн: 11.08.2013 22:57:28
автор: Куценко Альона
Вкажіть причину вашої скарги
|
