Константін Велічков, Царгородські сонети: Сонет III
У чистім небі ясно місяць сяє,
немов дитя в колисці мило спить,
на хвилі, що на морі тихо грає,
небесне сяйво срібних зір лежить.
О, милий мій, кохання осяває
ясніш за місяць милий образ твій,
в моїй душі яскраво він сіяє,
неначе ті зірки в красі своїй.
Під місяцем хмарина пропливає
і світлий промінь миттю гасне в ній.
Любов мою, що небо розширяє,
хмарино, ти торкнути не посмій.
Душа, як хвиля, по тобі страждає,
в ній вічно буде сяять образ твій.
Константин Величков
Цариградски сонети: Сонет III
В небето чисто ясно грей луната;
как в свойта люлка дете мило спи,
така на тихото море в вълната
спят нейните, сребристите зари.
О, милий мой, по ясно от луната
на любовта ми на небето грей
прекрасний образ твой и мен в душата
светливи си зари оттам пилей.
Минува облак тъмен под луната,
веднага светлият й зрак бледней.
Над любовта ми, и от небесата
по-ширна, облак да допре не смей.
За теб трепти ми кат вълна душата
и в нея вечно твоя лик ще грей.
