Втягуйся в мне. Ну ж бо, не бійся…
Доки палаю – хочеш зігрійся.
Доки в мені не з’явилися діри –
На, не соромся, отримуй без міри.
Бо скоро байдужість пройде крізь рани…
Люби мене навіть… коли вже не стане.
Обличчя людей – на розділені кола!
До ешафоту, замість престолу…
Лезо впаде і солодкою мукою,
Болем останнім, у скроні постукає.
Тіло зупиниться, потім розтане…
Люби мене навіть… коли вже не стане.
Витече кров і змішається з брудом,
Висохне – пилом ляже по всюди…
І на тобі… ніби тінню від тіні,
Подихом тим, що породжує іній…
Мороком ночі замість сонця повстане.
Люби мене навіть… коли вже не стане!
