Пробачте за подих панічних думок,
Що вгорі летять ключем
За правди слів тонкий струмок,
Що розривається плачем.
Пробачте за колючий вітер,
Що в мріях об’єднує каяття
Жорстокий долі хворий витвір,
Який поєднав ваше з моїм життям.
Як хочеться до вас притулитись
Вдихнути запах молитов
Пробачте за це, не треба злитись
Я заклинаю знов і знов.
В думках моїх oпале листя,
Що покриває звуки ліри.
Ступаю ногами на сумління чисте
В душі погас вже вогник віри.
Якби ж побачити, аби ж почути
Чи доторкнутися до небуття
Чому не можем ми збагнути,
Що не буває сильнішого почуття…
