Ці дерева,
лізуть своїм гіллям в душу,
стоячи на колінах я прошу
у раннього марева
собі кохання.
Відповідає марево лаконічно:
розумієш, кохання це те, що вічно,
тому бажання
твої такі пусті,
адже ти недостойний вічного в душі,
сиди один, кури та пий, пиши вірші
про її кучері густі.
Яких не торкнешся.
індиферентність накриває з головою,
сиджу, тихо розмовляю сам з собою,
життя, ти мені снишся
трансформація в рослину відбулася
чи просто був роослиною завжди,
здалось, що жив, о, швидше втішся
й мандруй шляхом своїм до ямки з гробом
що й предрекло тобі народження з утроби
