Зайшов вже над долину
Яскравий сонця круг
І тихо гомін лине
З зелених нив і лук.
Десь голоси далекі,
Далекий чути спів,
Росистий шелест легко
Спадає із листків.
Рожевий промінь ніжний
Зникає в синій млі
І запах сіна свіжий
Підноситься з землі.
Із пахощами цвіту,
Із блиском зір нічних,
Вся поетичність світу
Пливе в глиб душ людських.
Підносить тінь собою
Гігант гірських примар,
Димить нічною млою,
Вдягає шати хмар.
Схил криючи бездонний
У темному крилі,
Неначе образ сонний
Поволі тоне в млі.
Блиск вечора непевний
Той образ освітив...
А всі в задумі ревній
Женуть принади снів.
Adam Asnyk
Letni wieczór
Już zaszedł nad doliną
Złocisty słońca krąg;
Ciche odgłosy płyną
Z zielonych pól i łąk.
Dalekie ludzi głosy,
Daleki słychać śpiew
I cichy szelest rosy
Po drżących liściach drzew.
Promieni gra różana
Topnieje w sinej mgle,
A świeży zapach siana
Skoszona łąka śle.
Wraz z wonią polnych kwiatów,
Z gasnącym blaskiem zórz
Cicha poezja światów
W głąb ludzkich spływa dusz.
W półcieniu pierś olbrzymią
Podnoszą widma gór,
Nocnymi mgłami dymią,
Wdziewają płaszcze chmur.
I wiążą swoje skrzydła,
Podarty kryjąc stok,
Jak senne malowidła
Powoli toną w mrok.
Wieczoru blask niepewny
Oświetla obraz ten...
Ludzie w zadumie rzewnej
Gonią piękności sen.