Ти думав – я кинуся на шию
Як тільки ти напишеш «привіт»?
Вибач, я могилу кохання не розрию,
Бо воно померло назад багато літ.
Ти думав – вибачатися буду
Коли у всьому винен лише ти.
Але я свого приниження не забуду
Тому, скоріше із життя мого здими!
Я лиш прошу одного – просто зникни.
Ти випив у минулому всю мою кров!
Тепер – до самотності, любий, звикни,
Бо нікому не потрібна зла любов.
Новенька і гладенька палітурка….
На ній написано було тоді «тобі»
Біло-жовтава старовинна штукатурка
Яку присвоїла моя курточка собі…
Приміщення закинутого магазину -
Трухляве і нікчемне як життя…..
Я – сиділа, мовчала, ти – тягнув резину
Відтягуючи невідворотність майбуття…
Мене все дратувало. Я схрестила руки.
А ти психонув і пристрасно поцілував….
А зараз пишеш наче і не було розлуки
І після мене ти нікого не кохав………….