Я закохалась. Я з того щаслива.
Хотілося б стати тепер на коліна
Перед тією, хто світ цей відкрила
Переворот душі моєї зчинила.
Та, хто торкається струн тих спокійних
В моїй душі куточків інтимних.
І, сама не знаючи, дуже чарує
Мені зрідка свій образ дарує.
Струни кохання - се тонкая справа
Зусиль потребує вона чимало.
Хотілось звернутись тепер до тієї,
Для кого написана ця поема.
Та ні, не поема, коротке послання
Моєї душі тонке переживання.
Так от. Я хотіла в сказати спасибі
Ні, дякую. Дуже я вдячна людині
І усмішка мила, і люблячі очі,
Й пряма та хода, і жести жіночі.
Не можу її описати словами
Бо слів я про неї на знайду до рання.
Але найголовніше сказати все ж можу
Я вдячна. що є вона в мене, така хороша.
В ній є щось рідненьке для мене
Таке, що ніде я не бачила досі
Коли я торкаюся рук і волосся,
Мене ніби струмом пронзає, ой леле.
В моїй душі бринять ті струни
Кохання мого золотого відлуння
Розквітла там квітка. квітка надії
Й ніжними пелюстками тягнеться до мрії.
До мрії разом бути
До мрії табе не забути
Та всміхаюся я нишком
Таке ж неможливо, це ж не книжка.
Таке є життя, як роман фантастичний
Я в хмарах літаю, немов герой трагічний.
