Я подарую небесам води,
Бо виплакали сиві все за сином.
А на землі весна. Твої сліди.
І все така ж зелена Україна.
Я скрізь в тобі. У слові. У кістках.
У час, коли душа зове до бою.
Ми подолали віковічний страх.
Ми тут. Живі. Кобзарю, ми з тобою!
В снігу мені ввижаються сліди,
Сліди безсмертя, вигнаного з раю.
Ти повернувся з-під ярма орди
Тих нелюдів...Живеш і не вмираєш.
І день, і ніч ішли собі колись.
Ідуть тепер. А образ твій нетлінний.
Щаслива мить, жадана, зупинись -
Із Кобзарем говорить Україна!
І завжди говорила. І цвіла.
У нім жила, квітуча споконвіку.
Живі й святі Шевченкові слова
Течуть крізь час, мов повноводі ріки.
...А край стоїть. І пісня проплива.
Мабуть, це ти: у кожному частина.
Любов до тебе вічна і жива,
Та як без тебе плаче Україна...
тільки виправте на "любов" в передостанньому рядку 
У мене на сторінці - "Заповіт".
