Вона була мила, завжди сексапільна.
Вдягатись любила і модно, і стильно.
Зустріч швидка запалилась, як свічка,
Пристрасть солодка — з коси впала стрічка,
Злетіла додолу. А за вікном
Дощ рахував часу лік перед сном.
Він все забрав – і немає нічого,
Крім болю, та сліз, і щастя лихого.
Довго не знала, як далі з цим жити,
Вона не зізналась про те, що... вагітна.
Та все ж побоялась дитину вбивати,
Від всіх заховалась і стала чекати.
В свій час народила здорове дитятко,
Навіщо воно?.. «Прощавай, янголятко!», —
Цілує маленьку – і швидко тікати,
Та з болем у серці, бо все ж таки мати.
А потім ночами, хотіла заснути, -
Думки заважали про доньку забути...
А дитинка без мами в притулку росте,
Там скоро пізнає, що життя не просте.
Їй дуже самотньо, хоча й не одна.
Достатньо турботи, та мало тепла.
Маленьке дівчатко ходити навчилось,
Як те янголятко в надії молилось:
«Де ж ти моя мамо? До тебе так хочу!..»
Та небо мовчало тієї ночі.
На щочці у неї – дві теплі сльозинки
Цілує не мама, якась інша жінка.
Отак лине час. Повільно та швидко.
Хоч посмішка сяє у неї нерідко,
Роки пролітають. Минуло чимало.
Вже стільки сама, як зозуля кувала.
І в подушку стару вночі вона плаче:
«Матуся, вернися і я все пробачу!!!»
Березень 2009р (8-й клас)