На перехрестях тисяч слів та думок стрічаються приємні метелики щастя, від коливання їхніх крилець тріпоче серце. Воно сповнюється м’яким, чистим теплом світанку…
Я щосили тисну босими ногами на яскраво-ядучу зелень трави, неначе хочу злитися з нею в одне, а вона ніжно омиває мені ступні поживною вологою роси.
Я дихаю літом. Останнім літом мого дитинства. Я хочу розчинитися у відблиску сонячного сяйва, хочу зупинити цю мить гармонії та ніколи не розлучатися з нею. Хочу!А літо тане… Легким відтінком розгубленості просочується у мій світ відчуття підступаючої межі: літо викарбовується епітафією на надгробку мого дитинства, а навколо розпускається розмаїття квіток, зрошених сльозами дощу. Процес прощання – болючий процес, але він неминучий. Дитинство завжди буде в мені, а я в ньому, проте офіційно відведений нам час спливає…
Дорослі проблеми закутають мою безтурботність ковдрою невідкладних справ, і я звикну. Не можна боятися змін, адже життя – поетапний процес, і якщо занадто довго десь затриматися, можна пропустити щось важливе.
Це літо відчинило переді мною завісу майбутнього, небосхил його можливостей. Дитинство обмежувало мій погляд своїм затишком, а тепер я можу бачити і діяти.
Головним для мене є знайти себе, свою зірку на цьому небосхилі та впевнено рухатися до неї крок за кроком. Адже де ховається щастя? Це розуміється в дитинстві, а згодом — забувається. Це щира емоційна піднесеність, душевний порив, відчуття успіху, для яких одним з домінуючих джерел є улюблена справа, тобто те, до чого є хист.
Спочатку хлопчик будує пісочні замки та з палаючими очима слухає похвалу від матері. Потім юнак, склавши останній вступний екзамен, летить наввипередки з вітром і хоче, аби весь світ знав, що він – студент. І нарешті молодий архітектор креслить новий проект, а за ним захоплено спостерігають співробітники. Він дістався до своєї зірки. Знайшов її. Він щасливий…
Так само і це літо проводжає мене у подорож за зіркою щастя, але воно не в змозі допомогти у пошуках.
Ласкаво гомонить шепотіння вітру та стиглої гречки, мої стривожені почуття та непевні думки плутаються в сонячних віях, а літо тане.
Тане в обіймах надії…
Десь понад полем курличуть птахи.Поза лінією хаток височіє стіна лісу. Кремезного, могутнього, але не страшного.Якщо довго впинатися в нього поглядом, починає відчуватися дивний спокій і захищеність.
Пообідня втома заколисує існування.
Останнє літо дитинства тане…А я дослухаюся до мелодії гаїв. Десь поряд дзижчать невтомні бджілки-працівниці. Це літо – перше в їхньому житті. Перше, і останнє. Але вони не зважають на це і, натхненно тріпочучи крильцями, збирають нектар. Вони знають своє покликання, їхня цілеспрямованість надихає.
Години безупинно сіються мереживом хвилин. Солодким маревом розчиняються понад заходом сонця останні секунди. Я намагаюся хапати їх зубами, дихати ними щосили, аби затримати хоч на мить, проте вони, зливаючись із срібними смужками туману, безжально тікають.
Літо розтало…
Сумними залишками засмаги втиснулась у мій світ непрохана осінь.
Якщо Ви так любили своє ДИТИНСТВО, вдячні йому, якщо Ви така розважлива, я би сказала, мудра дівчина, то обов'язково знайдете себе у дорослому житті. Не бійтеся. Воно буває часом непередбачливе,
часом холодне і зрадливе, але в ньому багато і чудового, чого не могло бути в ДИТИНСТВІ. Щасливої Вам дороги!
Михайлова Ланка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі Вам за теплі та щирі слова...сподіваюсь, що все буде добре, адже недарма говорять, що життя прекрасне, тож буду намагатися відчувати його прекрасність..
Спасибі Вам за теплі та щирі слова...сподіваюсь, що все буде добре, адже недарма говорять, що життя прекрасне, тож буду намагатися відчувати його прекрасність..
