1
Блукавши по світу,
Присів я втомившись.
Присів біля старця,
Присів зажурившись.
Той старець питає:
«Чому зажурився?
У світі, напевно,
На лихо дивився?.»
- Дивився, кобзарю,
Та так надивився.
За правду боровся
Та Богу молився.
Мене молодого
Цуралися люди.
Казали, що з мене
Нічого не буде.
А я лиш за правду,
За правду боровся.
Та тільки на лихо
Страшне напоровся.
Тепер ось по світу,
По світу блукаю.
Та милої правди
У ньому шукаю.
2
Послухай юначе.
Он бачиш калину.
Прекрасну калину,
Червону дівчину.
А поряд дубочок –
Юнак сизокрилий.
Такий вже розумний,
Такий вже сміливий.
Їх двох погубили
За правду святу.
Дівчину та хлопця –
Сім’ю молоду.
Повісили разом,
За правду згубили.
За те, що пихатим
Її говорили.
Зібралися люди,
Щоб їх вшанувати.
Так навіть не дали,
Як слід поховати.
Людей розігнали.
Їм смертю грозили.
Казали пани їм,
Щоб мовчки ті жили!
Тоді односельці,
Зібравшись таємно,
У пізню годину,
Коли стало темно,
Пішли, посадили
Дубок та калину.
Ось так вшанували
Ту бідну родину.
Як зійде те сонце,
Літають маленькі
Дві пташечки милі,
Такі пригарненькі.
Та там, де дерева,
Постійно літають,
То дзвінко, то сумно,
Бува, заспівають.
