Останнє, що я пам’ятаю, різкий біль у грудях… ніж… не чекала…
Поїзди навіюють смуток… ти знаєш це, мабуть ні. А ця осінь надзвичайно…. просто дихає болем.
Десь на іншому кінці міста, а можливо навіть вагона є розбите серце, таке ж як і моє. Легкий вітер, він не забирає біль, а лише підіймає його у повітря, я вдихаю сповна насичуючись ним.
Іде дідусь з ним бабуся… ех старенькі ж, важко їм мабуть, в правій руці торбинка, в лівій палиця, точніше навпаки (руки поміняймо місцями, з дитинства їх плутаю) збоку іде його бабуся, старенька, проте така кохана. І тут була б не доречною фраза «Старість – не радість». Вони щасливі, аж сльози навертаються. Дай вам Бог.
Молодь. Всі загублені. Ніхто не знає де право, де ліво. У всіх розбиті серця. Ліки не допомагають, тільки заспокійливе, проте не всім і воно допомагає.
Жаль, але в 18 ти вже зіпсутий, ти знаєш більше, ніж старий, ти бачив порно, відчув смак болю… І серце, як недивно вже користоване, колись зібране по частинах, деякі в процесі загубились, тому тебе і стає менше, а біль відчувається все різкіше і сильніше.
Знову осінь люблю її, в ній можна заховатись, закритись і мовчати. Так тихенько собі сидіти і ніхто не помітить, що у тебе сльози, а якщо помітить зробить вигляд, що не бачив. Хих, а це вже не весело, всі черстві і ніхто нікого не розуміє та й не хоче розуміти.
Ой кольнуло, мабуть знов хтось, хоче показати мені, яка я слабка. Якби ти знав, як мені боляче, не робив би так думала я колись – хах, а люди вміють думати?! Ні не вміють давно вже не ті часи, коли люди думали, коли допомагали один одному. Колись хата в сусуді згорала і все село її ішло і будувала заново. А тепер що? А тепер нічого нема…
Біль...
P.S. продовження буде
Якби ти знав, як мені боляче, не робив би так думала я колись – хах, а люди вміють думати?! Ні не вміють давно вже не ті часи, коли люди думали, коли допомагали один одному.----------- серцем відчуваю кожне слово... вдало! Браво!
Gabriet Ksenia відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ще буду продовження думаю невдовзі)
