***
Про красний вечір думає дорога,
Кущ горобини в млості глибини.
Старої хати щелепа порога
Жує пахку м’якушку тишини.
Осінній холод лагідно і тихо
З пітьмою входить на вівсяний двір;
Крізь синь скляну хлопчина жовтокосий
Прогледів очі на галчиній грі.
Із димаря навісові на плечі
Золу зелену ллє рожева піч.
Когось нема і тонкогубий вечір
Про когось шепче, що розтанув в ніч.
Комусь не м’яти п’ятками в дібровах
Опалий лист і золото трави.
Зітхання липке лине дзвоном кволим,
Цілує дзьоба пильної сови.
Густіє мла, в хліві спокій і втома,
Дорога біла красить слизький рів…
Ячмінна ніжно охкає солома,
Звисає з губ киваючих корів.
Перекладено з С.Єсеніна
С.Есенин
***
О красном вечере задумалась дорога,
Кусты рябин туманней глубины.
Изба-старуха челюстью порога
Жует пахучий мякиш тишины.
Осенний холод ласково и кротко
Крадется мглой к овсяному двору;
Сквозь синь стекла желтоволосый отрок
Лучит глаза на галочью игру.
Обняв трубу, сверкает по повети
Зола зеленая из розовой печи.
Кого-то нет, и тонкогубый ветер
О ком-то шепчет, сгинувшем в ночи.
Кому-то пятками уже не мять по рощам
Щербленый лист и золото травы.
Тягучий вздох, ныряя звоном тощим,
Целует клюв нахохленной совы.
Все гуще хмарь, в хлеву покой и дрема,
Дорога белая узорит скользкий ров...
И нежно охает ячменная солома,
Свисая с губ кивающих коров.
