Йому
Вогні. Арсенальна. Шосе стоголосі.
Мовчання і дотик у сто тисяч вольт…
Твій подих, твій запах в моєму волоссі…
Якісь дві години – і осінь.
І щось неосяжне в повітрі сплелося…
і все, як востаннє. А щастя – лиш мить…
Хвилина у відчаї вічності просить,
за руку тримаючи осінь
чи, може, тебе… Не збагнути і досі.
Я намертво нищу усе, що було
До тебе… без тебе… невже це збулося??..
Ти поруч. І хай буде осінь…
Твій дотик. Метро… І свідомість виносить…
Самотня кімната…І холод в вікно….
Твій запах і досі в моєму волоссі…
Хвилина… Секунда… — і осінь…
01.09.2011
00.01
Красиво! Щиро! Романтично! Та от, як на мене - не варто було переносити закінченя рядка з другою на третю строфу! Це збиває під час читання!
Vogneslava_Svarga відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую)
І за змістовне зауваження також)
Але, на жаль, не вмію виправляти і перероблювати свої вірші... Оскільки потім виходить геть не те, що хотіла взагалі сказати... Бо ж пишу їх на одному диханні. Без чернеток і виправлень...)
