Ти любиш задимлені ночі,
Їх п’яну, холодну блакить.
А я – твої стомлені очі
І літо, що досі шумить.
Печаль, що накрила кохання,
Ту весну, що вже не прийде..
Ти йдеш, безсумнівно, востаннє…
Повільно, як гаснучий день…
Уже не цвітуть наші квіти
І пізно нам їх поливать.
Ти просто не зміг полюбити,
А я не могла не кохать.
Чи варто було сподіватись
На щось трохи більше, ніж мить?
Ти просто не вмів повертатись,
А я не могла зупинить.
Спонтанно тікає в минуле
Той день, де в ролях ми з тобою,
Лиш осінь крилом пригорнула
І впала під ноги сльозою.
ночі-очі - більш ніж банальна рима.
далі рими теж не найкращі, пересипані дієслівними.
тема насправді важка, оскільки про нещасне кохання до вас говорило забагато людей... і ви нового додати не змогли.
Vogneslava_Svarga відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
цей вірш я писала в 12 років
вже й смутно пам"ятаю той період)))
що ж візьмеш з дитини?))