І, все - таки, не руш мене, не руш!
Така вже є, ну, що поробиш, - вперта.
Так хочеться сховатися під душ,
Щоб всі обійми з тіла свого стерти.
В конвертик загорну тобі «Прощай»
Лише б у вічі криком промовчати:
Не руш мене! Не треба, не спиняй,
Неправда, що буває щось з початку.
Лиш непритомним спогадом спинюсь.
В двобій з думками кинусь навкулачки.
Не янгол, ні, такою лиш здаюсь.
Не руш мене! Я вже давно втікачка.
"Не руш мене! Не треба, не спиняй,
Неправда, що буває щось з початку. " - я такої ж думки. А ще надіюся, що все воно до кращого у кожного з нас.Не сумуйте
Ото перечитав всі коменти і зрозумів - нема чого додати. Журавонько, вірш настільки динамічний, що при читанні відчуття - ніби сам кудись біжиш. Словом респект і все таке... словом, - гармонії!
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я помітила, що тебе тут менше
у віршах дуже багато глибини і змісту...ах, тут рідко хто так пише на сайті. можна на пальцях порахувати!
ти одна з перших, не найкращих а унікальних поетів
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Яке це щастя - читати на свою адресу такі гарні слова! Дякую, від усього серця! Нехай береже тебе Бог
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
та де там, просто пушу, те що пишеться. От останнім часом взагалі не пишеться... Я вже й перейматись перестала, мабуть не час. Дякую, що заходиш, читаєш і так високо оцінюєш!
та де там, просто пушу, те що пишеться. От останнім часом взагалі не пишеться... Я вже й перейматись перестала, мабуть не час. Дякую, що заходиш, читаєш і так високо оцінюєш! 
