Вийду на вулицю ввечері.
Дійду до стіни, зупинюсь.
Нехай й не назвеш це утечею -
Від пут зловісних звільнюсь.
Біль від думок та осмислення.
Чомусь помирають в мені.
Відчую вітер розхристаний,
Зобразившись на сірій стіні.
Погляд, совість, побачення -
на балоні вмирають слова.
Ніхто не побаче те значення,
яке у червоне вклав я.
***
Двірник, посвистівши у вухо.
Тамуючи в цьому обурення,
Шукатиме сіру акрилову...
І все ж не підніме він руку.
***
Нанесу гарячими фарбами
people (поряд нікого нема
дерева лишаються вартою -
самотності дика ціна).
І палко, з душею та смутком,
по кожній тій букві веду,
Зазначу контури хутко,
Навіть цього не збагну.
Креслю "о" (порожня ще).
Та бризну жовтою в центр
Осінь, в мені живе - є.
Той центр - серце моє.
А зверху розмажу акрилову,
так щоб виднілося "пле".
Мішатиму гущаву силою.
В червоній - зайве і зле.
***
Поряд, побільшими буквами
напишу одвічне як світ.
Під дивною власною дудкою -
Брудно написане shit.
Чим розмалюю? Подумаю:
хуліганам - талантам залишу .
Із "people" не буде це сумою.
Дві риски - дорівнює. Тицну
***
Наче і вірно, правда чи як?
Так щось турбує. Різниця?
Життя математики - знак!
З дорівнює не буду мириться!
Повітря розрідиться. Небо?
Ні, я досі на грішній землі.
Холод, скрегіт. Яке тобі небо?
Вбога уява - знешкоджені дні.
***
Закреслю ті рисочки волею....
...Люди - є люди,
лайно - є лайно.
Тепер не відкритий - оголений
Той дім видається в вікно.