Пізно увечері вийшов із дому,
забувши гроші при цьому.
Так пройшов метрів із сто,
як хтось смикнув пальто.
Звичайно, повернувся.
Так дали, що зігнувся!
Гроші казали всі віддати.
А де ж ті гроші взяти?
Почули (побачили), що не маю
далі пішли. Аж ось собака лає.
Міліція до мене підійшла
штрафами великими грозила.
А в мене все так боліло,
що балакати було не діло.
Вони побачили, що мовчу.
Дубинку гумову взяли й
наснагу всю дали в роботу ту.
Три вибитих зуба, два перелома,
камера грязна, змучена ломом.
Казали з усмішкою:"Попався!
За тобою відділок ганявся!
То ти ж напав на жінку,
украв машину. Сядеш, синку."
Згадав про вечірку рік тому
(трохи випив я тоді, гуляв на всю).
І совість мучає, картає,
але чому геть не знаю.
Якби напав на вродливу жінку,
то пам"ятав би й досі картинки.
Частіш всього вони на мене нападають:
ті що зляться і ті що кохають.
А машину не зрушу з місця, не вмію
у душі водійська сутність не жевріє.
І де б це я її подів, вона ж здорова:
їй місце треба як під корову.
"Мені все сниться"-подумав враз,
"Точно! Сну ж зараз, саме цей час".
Ущипнути треба було б себе,
та від болю впав. Не сплю: били мене.
Аж ось прийшов чолов"яга якийсь,
власник машини мабуть, бо злий.
"Де моя машина, бандюк мордатий?!"
(Видно, що він уже злегка піддатий).
"Авто, якби таке колись я мав,
то у дядька в гаражі б сховав."
Ах, не так це зрозуміли люди.
Уже і відправляють три машини-чути.
У дядька там старий Москвич стояв:
купив машину, клопоту не мав.
Приїхали сержанти через хвилини три,
сказали, що нічого не знайшли.
Здивування не побачив ніякого я.
Наче їм "до лампочки" машина та.
Привели вже жіночку, як свідка,
а в неї гематома є чітка:
під оком здоровісінький синяк.
Ведуть її повільно: і сяк і так...
Тикнули пальцем в камеру до мене,
наче в мавпу, тільки без бананів.
Жінка повернулась, око напрягла,
дивилась й роздивитись не змогла.
Їй кажуть: "Лице як у ман"яка: зуби,
очі, ніс здоровий в пропорції на губи."
"Та ні, не він, на друге око подивилась"
Добре, хоч вона на всіх не злилась.
Відкрили КПЗ, вивели із камери сумного.
Не забуду вік я вечору такого.
Пролунав дзвінок через одну хвилину,
сказав майор: "Ми тут без почину,
ще одного привезуть. Обікрав людину."
За двері вийшов, а сержант: "Ти можеш йти."
Не розумію, чого мені на ти. А я йому:
"Оце і все? Хоч поясніть мені, будь ласка."
"А шо пояснювать, приїхав генерал. Немає часу..."
"... ловить злочинців"-подумав, але змовчав,
як сказати, а права грубіянить я не мав.
На мене, грець йому, натрапив приступ:
ось що значить показовий виступ
ID:
16639
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 13.07.2006 18:24:36
© дата внесення змiн: 13.07.2006 18:24:36
автор: Серёжа
Вкажіть причину вашої скарги
|
