Тужливий листопад самотнім птахом
Пронизує думки, що стануть прахом
Під всебайдужим сірим ќилимом зими...
Й не знатиме ніхто, що ті думки несл́и
Цей паросток весни в життя долонях,
І порухи крила на неба скронях,
Й тепло незриме одинокої свічі,
Й відродження терпке блукаючій душі,
І... Не судилось? Ні, то не змогла
Твоя егоїстичність й льодяна рука
Стиснути гордість, совість підвест́и,
Зустріти словом, лиш одним: "Живи!"
P.S. Вірш написаний не з власного досвіду.
Це пережила колись рідна мені людина.
Не хочу нікого судити, та, напевне,
більшість з тих,що пройшли через таке,
рано чи пізно будуть шкодувати за втраченим...
...
