Вже котрої ночі іду поза містом,
Я хочу зірвати чарівний любисток.
Я хочу піймати прекрасну зозулю,
Щоб з нею злетіти на кулю.
Вже котрої ночі літаю над степом,
Я хочу побавитись з зоряним небом,
Злотавим колоссям торкнутись волосся,
Щоб стало волосся неначе колосся.
Лечу понад степом, погляну - Дніпро.
Реве, мов ужалене, криком воно.
По березі тихо ходить Причинна,
А Мавка танцює - бісова дівка!
Дивлюсь, щось на гілці сидить і гукає.
Лечу трошки ближче - нічого немає.
Ну добре, як так, тоді й я вже зникаю
І вже аж за хмарою випливаю.
Там чорт за рога тягне бідного пана
І щось на аглійській каже зухвало.
Поглянув на мене й давай по-російськи:
"Родная, тебе в бутерброд колбасу иль сосиску?!"
Я з ляку пустилась подалі,
А він мені вслід: "Пельмени в сметане?"
Летіла, котилась, щосили я бігла,
Замружила очі, відкрила - квартира.
Мама на кухні готує сніданок,
По радіо щось там белькочуть про панок,
Мурличе під вухом мале кошеня.
Оце ж як насниться така чортівня!
