Під сяйвом Небес споконвічних
Пишається затишний сад
Мереживом стежок магічних
І ликом білесеньких хат
І шатами ніжно, дбайливо
Дерева пантрують, мов тин
Квіток осяйних і щасливих
Як Місяць пильнує хмарин
Сторожа батьками пестливо
Плекає той цвіт майбуття
Що скоро зросте всім на диво
І вирушить в нове життя...
Пишались вони й не зважали
Як поруч, посеред сміття
Шикує ворожу навалу
Бур'яну зловісне гиддя...
Він тихо у сад пробирався
Улесливо пагони плів
Брехав що лише милувався
І гарним зацвісти хотів
Прохав щоб його не чіпали
Повірили в душу-красу
Куточок малий дарували
І дали хоч трішки часу
Щоб він розпустився квітками.
Садок дивоцвітом осяв
Всіма присягався богами
В братерстві усіх запевняв
Що шлях здичавілий позаду,
З минулим порвав назавжди
І більше не здатен на зраду
Принести не може біди.
Тендітні, зворушені квіти
Всміхнулись назустріч йому
Й забувши старі заповіти
Дали колись місце в Криму...
