Приходять тіні - і мовчать,
І заглядають мені в душу:
Так, ніби маю їх стрічать.
Вони шепочуть: "Як ти, друже?"
І я висмикую з пітьми
Обличчя мертвих побратимів.
"Не бійся, брате. Так, це - ми", -
Стоять бліді, немов у гримі.
Окоп стає таким малим,
До болю схожим на могилу.
Війна страшний наносить грим,
Несе в труні бійців до тилу.
"Дивіться, хлопці: я один
Із двадцять другого лишився.
Складаю пазл із домовин,
Рахую смерті - з ліку збився".
А тіні курять, і мені
Крізь форму видно їх легені.
Серця спинились кам'яні,
Застигла кров у кожній вені.
"Пробачте, хлопці, що живу.
Якби ж я міг вас повернути!"
Світанок падає в траву
І не дає мені заснути...
