Одного разу йшов по незнайомій вулиці мудрець.
Радів красі весняній, теплим променям від сонця.
Птах раптом пісню заспівав… Який же молодець,
Постійно слухав би оту мелодію… Співає добре.
Але підбіг до нього чоловік, здавався злиднем.
- П’яниця ти, дурний, немов ота вівця, або осел...
Накидав слів він мудрецю образливих, огидних.
Той зупинився, щиро посміхнувся чоловікові… І все.
Пішов він далі, навіть не змінився в нього настрій.
Карета зупинилася, заможній вийшов чоловік.
- Як зміг ти змовчати, чому не відповів на ті образи?
- Підемо, я наочно покажу, чому отак себе повів.
Завів він багача в сарай, знайшов брудну одежу.
- Бери, перевдягнися, приміряй її на себе, пане.
- Здурів? У руки навіть не візьму, бо забрудню֜ся нею.
- Ось так і я, не став брудні слова на себе приміряти.