Розплавлений віск застигає на ключицях у темряви.
Не можна будити осінь – весна образиться.
Не можна сміятись голосно, бахкати дверями.
Дихати треба глибоко, так аж до самих пальців.
Жоден вогонь серед ночі не гріє холодні плечі.
Не можна торкатись минулого – це неправильно.
Правильність схожа на вічність дечим
і дечим на Біблію, може, зокрема Авеля.
Стіни кімнат бережуть в собі тіні і погляди,
коли за вікном щось збивається з ритму і падає –
вони мовчазні і приймають до себе без допитів
всю твою ніжність з дефектами ночі і вадами.
Дихати треба глибоко, краще на повні груди.
Весна приручила всі звуки, входи і виходи.
Простір густий і оглушливий. ніч – це уже не будень.
Це картина душі, що уже не насититься крихтами.
І якщо знов дивитись у корінь і суті істини,
то, напевно, усе почалось із зими і темряви,
коли люди складали десятки і сотні іспитів
на права володіти Весною, Вогнем і Землею.
квітень 2018р.
Ну а ніч залишилась крихким поверненням
до кімнат, до себе, до думок і темряви.
