Пісок на самоті, стежачи за відбитками ніг
та заспокійливий звук морської води.
Вода кличе мене, щоб прийти та погратися з ним.
Поки ти дивишся крізь відстань, це сонце повільно сідає
Поки ти дивишся сутінки через обрій є навколо спокій
Поки ти стоїш на місці,
там починає вітер дути, висловлюючи тут занепокоєння
і зганяти печаль геть.
Енергія моря завжди освіжає втомлені ноги.
Стоячи на березі, якраз на межі тієї межі,
де море ніжно цілує берег.
Я глибоко замислилася і в голові промайнула думка:
"іноді краще залишатися на самоті,
далеко від знавіснілого натовпу,
і самій насолоджуватися життям".
Ввійшовши у смугу твердого піску морська вода була далеко,
приплив ще не почався
ввійшовши у море мої ноги покрила холодна ковдра...
стоячи перед безкрайним морем і глузуючи з нього:
"Я вище тебе, навіть менше за розміром,
але я гордо стою перед тобою".
Я думала і дивилася далеко у море.
Світло сонця почало меркнути
і мій зір не міг проникнути крізь туманну півкулю.
І з глибин бездонних морських бриз несеться хвиля...
Хвиля за хвилями хлюпаючись навколо моїх ніг.
Море з кожним разом б'є мене все сильніше
і сильніше, нагадуючи мені про помилки та агонії мого життя.
Хвиля від злості накрила мене і
повністю втративши себе у хвилях
та у своїх думках, підвищуючи рівень води.
Раптом прийшла до тями,
коли бризнули кілька капель холодної води на мене...
Мої кроки почали йти у зворотньому напрямку.
цілувала морська вода ці горді домінуючі щаблі,
яка уникала звортнього контакту з хвилями.
Здавалося: "кожен може пройти по мені"
- так хвилі кинули мені виклик і я прийняла.
Мої кроки зупинились... я почала іти разом із хвилею.
Лінія вздовж хвилі та вздовж моїх слідів була паралельною...
Якоїсь миті хвиля стала зовсім поруч зі мною,
тобто я перетворилась на хвилю
і я не могла тримати паралельність двох ліній...
Але я стояла непорушно. Хвиля ось-ось мала вдарити мене,
але мої ноги були тверді, як камінь.
інша Хвиля знову розбилася об мої ноги.
Я знову дивилася на море очима, сповненими впевненості в собі.
Бо я стала крихітною, гордо стоявши перед безкрайнім морем.
тож ми почуваємося самотніми на березі життя, де хвилі приходять
і йдуть, ми самі як хвилі. хвилі йдуть, а ми ні.
Чи рідко ви знаєте, що море є прикладом гарячої істини, що те,
що йде, обов'язково має увійти, а те, що входить, обов'язково має піти.
Бо вигляд трудящих хвиль виявляє виразну і яскраву істину,
зариту глибоко всередині, яка вічно звучить відлунням:
"О, Ефемерний носій щастя, чому ти робиш мрії реальними
і розчиняєш їх так само швидко, як твій приливний ритм?
Чому ти приносиш щастя і сум одночасно!!!".
