Я осторонь сидів...
Про себе рахував,
Як тіло завмирає,
Стає ще більш холодним...
Без погляду, без слів...
А ти, немов жура,
Тримала моє серце
У себе на долонях...
Сумна... Така сумна...
Пригнічена й німа...
Не радила тебе
Й ця іграшка невинна...
Вона... Лише вона -
Душа, що біль зніма,
Що з розуму зведе,
Тобі була потрібна...
Я осторонь сидів...
Терпляче я чекав,
Поки стікали вниз
Мої криваві сльози...
Душа... Я посивів -
Напевне все ж не знав:
Чи може залишитись
Вона у тім морозі
Без серця, без тепла,
Без болю та жалю,
Без сліз, яких нема,
Без щирого кохання?..
Душа... Вона змогла
Зігрітись... ще люблю...
...Коли лише на мить
Затрималась... востаннє...
