Та не жалій мене ти, не жалій!
І поглядом прикуй мене
на місці,
Знай, долі знадобилося самій,
Щоб ти трималася за мене міцно.
Та тільки моє серце пожалій,
Воно ні в чому, як Любов, невинне.
Зігрій його, -
палає погляд твій,
Не треба все, хоча би половину.
Твоя це половина, зрозумій,
Воно давно вже розділилось радо,
А, що ж до мене, - серед всіх подій
Я загодя приречений на зраду
Своїм надіям, мріям, - не тобі,
Колись я зводив їх на трон постійний;
Та тільки серця половину не розбий,
Немовби склянку кинуту
об стіну.
До твого серця стільки я мостів
Наводив, - рахувать мені не сила;
Банально, може, я-таки летів
Завжди до тебе, - бо Любов це крила!
І не жалій мене ти, -
вибір свій,
Колись вказало серце твоє правду.
Яким я став?.. Є крила,..
катма мрій,
Я замість них, - роблю усе по плану.
Та не жалій мене ти, не жалій,
Остання ти, хто може пожаліє,
Всю нездійсненність і надій, і мрій,
І де реальність безпощадно діє.
На мене подивись, -
прошу в думках;
Та кожний раз ти свій відводиш погляд...
Є сила і в думках, тим більш
в словах;
Хіба так важко берегти,
що поряд.
Давай, з тобою не жаліть удвох,
Бо поодинці це робить
нелегко
Що ж нам святе?, згадати дай нам Бог,
Для нас обох, як мусульманам Мекка.
Усе святе нам - діти, вся рідня,
І добрі друзі, наша Батьківщина;
І те, що бачим ми навкруг щодня;
У всьому є одна Свята Причина -
Бо серце чує і моє й твоє,
(І скільки б не було в житті затьмарень)
Все є - Любов і Воля, Щастя є,
І є Життя реальне, не захмарне.