і буде день
у вічності туманній,
обійме сонце
стиглі небеса,
і срібний дощ
впаде на трави ранні,
і заблистить
краплинами роса...
і буде мить,
не перша, не остання,
тебе засліпить
звична та краса...
й наповнить груди
аж до завмирання
ця, просто так,
дарована яса...
застигне думка,
вбога і безсила,
перед величністю
неміряних щедрот,
і лиш свідомість,
впевнено і зримо,
сотворить слово,
й слово буде - Бог.
здригнеться в тобі
те, що несказанне...
пройдеться струмом
по твоїй осі,
і змінить кут
душевного сприймання,
й себе відчуєш
в іншій площині...
і ти збагнеш
і дивне хвилювання
й бажання
не ховати те в собі...
й нестимеш в світ,
мов камінь спотикання,
думки й слова
на іншій частоті.
і прийдуть дні,
блакитні й сонцесяйні,
народять миті
тисячі світів,
котрі в своїм
піднесеннім мовчанні
зростять у собі
безкінечність слів
зароджених
у трепетнім горінні
і відчуттям дотичності
в момент,
коли душа
відкрита сотворінню,
мов п'ятий
непізнанний елемент...
й, окрилені
в своєму одкровенні,
відкриють
неприхований секрет,
що Автор
всього мега Сотворіння
найбільший є
Романтик і Поет...
