І знову у вікно б'ється світло,
Тим сяйвом, що майже непомітне,
Новий час в житті моєму квітне.
В залі бачив старе зображення,
Де я немов на світ ображений —
Світ струн душі вже не торкається.
Хіба це й є той достоменний світ,
Де буду жити стільки нових літ?
Де я зрозумію життя граніт?
І дві сторони зустрілись в герці,
Ба до всіх байдуже моє серце —
З часом фарба зачиняє дверці.
Минають дні, місяці та роки,
Нові досягнення та помилки,
Чи не покидають часу піски?
Чи крізь темне побачу золоте?
Чи моя мить мене не обмине?
Чи не переріс самого себе?
Якщо зріс і буду як ті люди,
Які бачать шлях лише в нікуди,
Краще все життя малим я буду.
