На перехресті в тисячі думок
Зализую роздерті в серці рани.
І роблю ще стрімкий один ривок,
Щоб в ціль не впали кинуті аркани.
У тріщинах хвилин киплячі б'ють ключі.
В ланцюг життя складаю день за днем.
Роки прожиті, мов оголені мечі,
Рубають шлях кудись, мабуть в Едем.
Вулкан в душі, як жар п'янких кадил.
Розлом в стосунках, наче плит півкуль.
Мов Прометей, зібравши рештки сил,
На дві підкови рву. На щастя нуль.
Зібравшись силами жену від себе тінь.
Ковтаю заздрість й виклики на біс.
Гризуться між собою янь і інь.
Чи вийду з гри в яку навіщось вліз?
