Рано чи пізно зустрінемось знову,
Хитросплетінь не шкодує нам доля.
Довго шукала той слід вітру в полі,
Очі зникали в тіні́ загадковій.
Ми розбігались, та знову в єднанні
Нас поглинали тілесні бажання.
Світло і темрява вкотре на варті,
Бо почуття наші знову на старті.
Знай: у полоні терпкої спокуси
Ці відчуття смакувать не боюся.
Миті єднання, як вічність, звабливі...
Кажуть, кохання підносить на крилах.
Знаю: нам заздрили Єва з Адамом,
Як ми кохалися під нашим Храмом.
Храмом любові, спокуси і ласки.
Стали ми в'язнями своєї ж пастки.
Всесвіт новий ми відкрили в бажаннях,
Щастя пізнати вдалось..., та прощання
Не забарилось, як змій той спокусник,
Болю завдало оголеним душам.
Біль первозданний, як ми із тобою.
Ходимо колом, розпалені грою.
Так полюбили прокля́ті контрасти.
Пристрасно. Боляче. Тільки б не впасти.
Радість отруйну і біль солодявий
Ми поєднали у нашій забаві.
Хай розійдуться стежки поступово,
Рано чи пізно ж зустрінемось знову.
Вірш написаний із давньою подругою Марією Мельник.
Чудова лірика.
