Я тебе, злодюго, дратую
навіть тим, що живу — не існую!
Полотно на моєму мольберті
не сприймає образів смерті.
Я на ньому малюю вічність:
вчора — казку, сьогодні — дійсність.
Сміх дитини, мамині очі,
сни космічні — прості й пророчі.
Я тебе, чужинець, нервую
тим, що небо блакитне малюю,
тим, що світ пізнаю і сприймаю,
а тебе в цьому світі немає!
Як немає війни і зброї,
взагалі — ні насильств, ні крові.
У обіймах лиш жінка і діти
й сто причин, щоб життя любити.
Я тебе, ординець, лякаю
тим, що правду про тебе знаю.
Всі приховані в шафах скелети:
цитаделі твої — лиш намети,
домовини спотворених істин
і хрести у крові... прісно*
Ти тепер мене дійсно бійся —
сам прийшов на моє обійстя.
Як шатун скаженієш, кате,
справедливою буде відплата
і ганьба на весь світ тобі вічна,
а нащадкам доля трагічна.
Я тебе, супостат, іритую.
Кольорове життя малюю.
Темні вже застигають фарби,
на їх фоні з’являться мальви...
Діти будуть збирати квіти
і у вільній країні жити.
*прісно – вічно, завжди
Таня СВІТЛА
05.2022 р.
Ктерино, дякую! Вони так вже просякли тою ненавістю, що самі собі мозок зжерли і ніякої реальності не сприймають. Та чорт їз ними. Ми таку побудуємо країну - найкращу, найсвітлішу, найщасливішу!
Їх все дратує, бо російська пропаганда 30 років принижувала все українське, вважала нас недолюдами периферійними, для них любе наше досягнення - рана кривава. Виросло ціле покоління. Тепер вони прийшли знищувати фізично. Та існують ще закони всесвіту, буде їм бумерангом.
Україна говорить словами Лесі Українки "Я крізь сльози буду сміятись..." а це так дратує ворогів! Сильний вірш!
