Від болю до болю свої острови переходить кохання
й пускає коріння, що потім омиє сльозами,
ніхто не зуміє, ніхто не зуміє звернути з дороги,
якою направиться серце безмовно й безжально.
Ось так ми з тобою шукаємо місця, на іншій планеті,
де сіль не посміє торкнутися твого волосся,
де в тому виною не я, що зростають печалі,
де хліб дістається без горя.
На дальній планеті, таємній і зеленню вкритій,
в пустелі, на скелях суворих, на мертвім камінні,
своїми руками ми зробимо сховок надійний,
і будем кохати, без болю, без рани, безмовно,
та тільки не буде такого кохання в безумному місті,
де люди згасають на їхніх балконах.
Pablo Neruda CIEN SONETOS DE AMOR. LXXI
De pena en pena cruza sus islas el amor
y establece raíces que luego riega el llanto,
y nadie puede, nadie puede evadir los pasos
del corazón que corre callado y carnicero.
Así tú y yo buscamos un hueco, otro planeta
en donde no tocara la sal tu cabellera,
en donde no crecieran dolores por mi culpa,
en donde viva el pan sin agonía.
Un planeta enredado por distancia y follajes,
un páramo, una piedra cruel y deshabitada,
con nuestras propias manos hacer un nido duro,
queríamos, sin daño ni herida ni palabra,
y no fue así el amor, sino una ciudad loca
donde la gente palidece en los balcones.
