Ти маєш прокинутись о п'ятій нуль дев'ять,
Ти маєш прокинутись, ракети летять вже.
Навіть крізь мариву сну, ти пам'ятаєш правило двох стін,
Заводиш будило на цей час, щоб до вибуху почути його дзвiн.
Ось i день розпочався, невже, незабаром свiтанок,
Але дехто його вже не зустрiне, це був його останнiй ранок.
Дехто вже нiколи не зможе вiдвести усмiхнену дитину у садок,
Чи вiн i є ось та дитина, яку вже не покличуть друзi погратися на ґанок.
Геть чорнi квiти вибухiв покрили брудом все у пір'ї зла,
Пiд ними битим цвинтаром, в руїнах, вулицi, споруди та мiста.
Але крiзь них лунають променi надії, крiзь них побачимо вуста,
Якi промовлять: "ми здолали, здолали шлях, що випав нам".
Ми виженемо звiдси стару ту суку смерть, яку принесла нам вiйна.
Ми змусимо її перед усiм забрати кожного, хто йшов вбивати нас.
I це не справа ворожнечi, в нiй ви втопаєте самi, кожен iз вас.
Це справа честi, свiдомий шлях добра, загарбникiв чекає тут пiтьма.
