Якщо дурний, себе вже не обманиш.
Так ніби жалко, а куди підеш?
При владі цій іще дурнішим станеш –
Хіба що в суд доріженьку знайдеш.
А там все ті ж сидять віслячі вуха,
Не знаєш як, коли й до кого попадеш –
У них жнива і доларова пруха.
Без вибору… А ще куди підеш?
І всі так ніби ладиком з законом,
Слова з горлянки ллються, як пронос,
Ніхто не робить нічого дурного…
Та як же так? Якийсь молокосос
Сховався поза спиною у батька,
Вампіром п'є живу суспільства кров,
Руками в золоті розмахуючи хвацько,
Белькоче він народу про любов.
Як вийшло так, що встали на коліна
Мільйони ніг, а підлизні живуть?
І вже не гнться перебита спина,
А владні дурні в радості гудуть!
Якщо дурний, то що вже тут поробиш,
Ми є такі, і влада є така.
На гідності нічого не заробиш,
На чесності тим паче– ні гроша.
Такі ми є – принижені, розбиті,
Як стадо вимираючих тварин,
Мільйонами й брехнею оповиті,
Забули вже, де живемо і з ким.
І в далині, як в темній домовині,
Не видно – де, куди і з ким ідеш.
Ми хрест знедолених несемо і понині –
Уміння цього в нас не забереш.
